Связь между картиной и рамой не случайна: они нуждаются друг в друге. Полотно без рамы похоже на
ограбленного и до нага роздетого человека. Смысл при этом переливается через край холста
и улетучивается с воздухом. И наоборот: рама требует вставленной в нее картины, а иначе
превращает в картину всё что обрамляет. (Хосе Ортега и Гассет, 1921)

25.10.- 13.11.2012
Достатньо лише одного погляду на біографії Б.Рапопорта та А.Файнерман, щоб відразу зрозуміти – художники мали багато спільного у своєму житті. І справді,- вони навчалися разом у художній школі, а згодом у Художньому інституті, отже – мали одних вчителів (Г.Світлицький, К.Єлева, І.Штільман), однакові учбові завдання, спільних друзів, разом бували на етюдах у творчих групах. Були, навіть, одного віку – обидва автори народилися 90 років тому – у 1922. І, нарешті, ці два імені пов’язані і в особистому житті – Б.Рапопорт і А.Файнерман створили сім’ю і виховали двох дочок, відомих українських художниць О.Агамян та Л.Рапопорт, яким і належала ідея проведення виставки «Діалог». Важко уявити кращу назву для експонування творчості тих, хто мав стільки спільного в житті, і водночас залишилися такими самобутніми і впізнаваними у творчості. Переплутати їх роботи просто неможливо.
Один із викладачів Б.Рапопорта Олександр Фомін учив «не позичати кольорів і тонів ані в колег, ані у великих майстрів». Тільки те, що природа відкриває кожному з нас, може стати мистецтвом, — зазначав він.. Б.Рапопорт та А.Файнерман не позичали кольорів ані у колег, ані один у одного. Це був справжній діалог митців. Вони поважали почерк кожного з них, не намагалися «перевчити» або вплинути один на одного,надзвичайно цінували свободу і оригінальність творчої манери . За читанням одних книжок, відвідуванням виставок і вистав, спілкуванні у колі спільних друзів і колег художники діставали особисті враження і відчуття, передаючи на полотні власний досвід сприйняття світу кожен у свій спосіб. І завжди залишалися собою.
Виставка «Діалог» у КалитаАртКлубі триває до 13 листопада 2012 року.

Фото с выставки

12.10 — 19.10.2012

Минув рік від останньої виставки Ольги Рапай, яка відбулася в КалитаАртКлубі (спільно з Центром юдаїки НаУКМА ) ще за життя видатної художниці-керамістки. І знову улюблені персонажі – купці і музиканти, блазні, ворожки і пересічні відвідувачі – на осінньому «Кольоровому ярмарку». Тварини (свійські і не зовсім — «Лев, що співає», «Птах Сірин», «Червоний олень», «Дракон»), а також ужиткові речі з кераміки – посуд і прекрасні вази вишуканої форми. Вази, які, за словами доньки художниці К.Рапай, не потребують букетів, адже самі є квітами… Вази, які просто неможливо обминути увагою – вони розкривають майстерність автора та майже дитячу любов до експериментів з матеріалом та кольором.
Останні 2 роки життя Ольга Перецовна перебувала в Ізраілі, отже вона покинула свою знамениту київську майстерню на вул.Перспективній. Але авторська кераміка – справа усього її життя, без якої вона себе не мислила — не передбачала зміни «прописки». Вона залишилась у музейних колекціях і в галереях, на сторінках альбомів. У будинках багатьох друзів і шанувальників вона перетворилася на частину життєвого простору.. А також там — на полицях за дверима майстерні — залишився жити її творчий доробок. Про дивовижний скульптурний світ художниці мистецтвознавець Зоя Чегусова : «Творча спадщина Ольги Рапай – це дорогоцінний сплав, у якому національний досвід української культури збагачується загальноєвропейським і де пульсує живий зв’язок часів – минулого та сьогодення»

Фото с выставки

14.09.- 5.10.2012
Київська художниця Ірина Єремеєва працює у багатьох мистецьких жанрах. Вона відома як художник-монументаліст і автор станкового живопису, як художник –постановник різноманітних шоу-програм та дизайнер інтер’єрів.
Персональна виставка Ірини Єремеєвої «Viva la Vita!» розпочинає новий виставковий сезон у КалитаАртКлубі. Всім добре знайомий і зрозумілий без перекладу, цей вислів якнайкраще відповідає змісту експозиції, яка об’єднує роботи різних років. Ось як коментує художниця концепцію виставки: «На тлі загальної втоми і розгубленості захотілося первісних емоцій, простоти, визначеності. Завдання абсолютно ясне…
Стало цікаво поєднати барочну відвертість одних робіт – «Простір Деметри, або Аромат весни», «Бик-Чемпіон», «Фрукти на тлі Матісса» — з мінімалізмом інших- «Птахи», «Омела», «Насіння». Природа стàла у своєму невгамовному ритмі. Вона схожа на ідеальну державу, яка незалежно ні від чого дарує нам відчуття радості, свободи, сили.» Заряджені енергією полотна закликають повернутися до природи. Восени, коли життя в природі поступово затихає, Ірина наголошує, що життя буяє, а мистецтво – це О-ДА радості.

Фото с выставки

13.07 – 8.08.2012

КалитаАртКлуб запрошує на виставку живопису та графіки українських художників «Рятувальний човен».
К.Свіргуненко, О.Ходченко, П.Фішель, О.Захарчук, В.Ісупов, Ю.Хіміч, Л.Пуханова, О.Аполлонов, В.Решетов, Б.Єгіазарян, І.Єремеєва, І.Красний, О.Придувалова, І.Григор’єв, В.Стеценко, Ю.Луцкевич та ін..
Надворі липень – «верхівка літа», і пляжний сезон у розпалі. У пошуках порятунку від спеки мешканці міст кидають розпечені кам’яні джунглі і пориваються до води. Одні – до спокійних вод озер і рік. Інші стають під вітрила у бурхливому морі, а чийсь човен залишається покинутий на березі…
Човен – улюблений мотив художників усіх поколінь. Як символ швидкоплинності часу і скороминучості людського життя. Човен – як пригода, розвідка. Як вихід у відкритий простір життєвого моря. І, нарешті, як символ спасіння. В експозиції – роботи, датовані 60-90-ми роками минулого століття та створені нещодавно, у поточному 2012 році. Виставка об’єднує художників різних поколінь – українських класиків, художників-«шістдесятників», відомих сучасних майстрів і творчу молодь, а також наочно демонструє, як це – бути в одному човні. Звичайно, таке експонування досить сміливе. Втім, і човен, як засіб пересування, завжди пов’язаний з певним ризиком: ми залишаємо твердий берег і вирушаємо назустріч невідомому. І не кожен день нам дме попутний вітер. Тому човен — це і надія, і розчарування.
Але і в такій ситуації можна знайти вихід – стати на весла…

Фото с выставки

19.05 -20.06.2012

Виставка презентує живописні роботи видатної художниці, представниці відомої української мистецької династії. Творчість Галини Григор’євої – яскравий вияв феномену київського кола художників-шістдесятників. В експозиції зібрані роботи від 1990-х до 2011 року, численні варіації на тему. Часто в них місце дії залишається незмінним — тихе озеро біля дому, берег Дніпра, і в натюрмортах предмети мандрують від картини до картини. Довоєнну ляльку, порцелянового птаха, улюблений посуд можна побачити на багатьох картинах художниці. Подібно до музичної форми, що складається з основної теми та її кількох відтворень (варіацій), Галина Григор’єва не шукає нових історій, працює в межах відомих класичних сюжетів – це варіації на тему голандського натюрморту, помпейського живопису, композиції на тлі репродукцій картин визнаних майстрів. Автор відзначає, що лейтмотив і призначення іі творчості – показувати красу. Вона робить це, звертаючись до класичних тем майстрів минулого . Художниця вірить, що краса вічна – нескінченна та не обмежена, лише вона здатна встояти перед плином часу.

Фото с выставки

26 квітня 2012 р. в галереї «КалитаАртКлуб» відкривається виставка живопису Бориса Фірцака «EMANATIO». Виставка презентує об’єднані, здається, несподіваною назвою (від лат. emanatio — витікання, випромінювання) вже відомі та нові твори художника у жанрі натюрморту. Еманація – багатозначний термін, яким послуговуються у фізиці, хімії і філософії. Випромінювання (еманація) — центральне і найбільш хвилююче поняття неоплатонізму, одна з можливих форм пояснення світового процесу. Еманація протилежна еволюції. Якщо еволюція убачає ідею досконалості в кінці процесу, то еманація, навпаки, — на початку ( теорія випромінювання Божественного світла у матеріальний світ).
Подібно до того, як сила світла зменшується відповідно віддаленню від свого джерела, так і експозиція, яка складається з робіт минулого періоду та нових творів, віддаляє глядача від містичної складової поняття еманації і народжує нові зв’язки і асоціації. Матеріальний світ буквально пронизаний еманаціями, це — перетворення абсолютного на відносне: тепло є еманація вогню, холод – снігу, аромат – квітки etc. Художник вважає, що «навіть тіні випромінюють…» У своїх вишуканих, майстерно виконаних композиціях автор уникає будь-яких натяків на «божественне» походження світла, що випромінюють предмети в його картинах. Навпаки, таке їх світіння обумовлене фізичним явищем, проте художник залишає глядачеві самому вирішити чи відповідає назві те, що він створив на полотні.

Фото с выставки

29.03. – 17.04.2012
Серія живописних робіт Лариси Пішої «Французькі таблички» має свою історію — її було розпочато 2005 року в Парижі, під час стажування у «Cité des Arts». Вивчення автором мови стало поштовхом для створення робіт із використанням французької лексики як один із засобів запам’ятовування слів… Художниця закохалася у Францію, її культуру і мову і, як наслідок, навіть у надписи цією мовою, які у Парижі всюди зустрічаються.
Якщо дослівно перекладати тексти французьких надписів, виходить досить вишукано. Той, хто знає французьку, відчує принципову відмінність їх меседжу від багатьох інформаційних надписів на пострадянському просторі. Отже, цю невеличку пластину – табличку – у певному сенсі можна розглядати як культурного агента країни, який одним із перших зустрічає своїх гостей…А в процесі вивчення мови відіграє роль своєрідного посилювача пам’яті… Лариса Піша зацікавилася саме цією стороною, і поступово серія картин, створених у техніці енкаустики, набула нових смислів. Автор розмірковує над властивостями і примхами людської пам’яті, її здатністю обирати — коли щось згасає, а дещо стає більш яскравим і ясним, про особливий картинний характер пам’яті etc.
Як відомо, вивчення іноземної мови – процес нескінчений і подовжений у часі, тому зрозуміло, що автор визначає свою виставку як проект. Отже, далі буде…

Фото с выставки

09.03 — 28.03.2012

І як це сталося? Щоб чотири художника в одній родині – Володя — батько, Неля -мама, брати – Сергій та Ілля. Чотири різних, яскравих, справжніх. Батько виховував, мати давала приклад, один з одним змагались, і якось так все і склалося. У кожного з них – свій мотив займатися мистецтвом, тому і несхожі. Володя – розмашистий монументаліст і тонкий графік, у Неллі – радісна кераміка, вона ліпить космос в чайнику і чаєм тим усіх пригощає. Сергій — чи то естонський, чи то український, чи то американський складнотворений скульптор з трудомісткої кераміки почуттів і страхів. Ілля –пронизливий і відчайдушний оповідач графічних історій, підмічених допитливим оком художника… Або все ж таки схожі… Тому що й мотив спільний – незважаючи ні на що — займатися мистецтвом.Це все одно, що дивитися на дитину і ловити в її рисах і рухах, інтонаціях і позах то батька, то мати, то залеглі риси предків, то просто диво.

Фото с выставки

17.02 – 7.03.2012

Магією простих речей заповнила Олеся Джураєва галерею «КалитаАртКлуб».
У рамках проекту «Мистецтво на папері» у двох залах галереї – кольорові гравюри на картоні та чорно-білий лінорит.
Узяті «із самого серця буденної рутини» (І.Стратійчук) старі скляні келихи, легендарний велик «Україна», стільці, музичні інструменти, поличка та вішалка у передпокої – усі вони стали натурниками для нової серії графічних робіт і персонажами історій, якими Джураєва зачаровує свого глядача. Про нові роботи художниці мистецтвознавець Іванна Стратійчук написала: «…Джураєва піднімає з пилу списані і забуті уламки буденного, сірого, які «назавжди» визнані нецікавими, обмахує їх від бруду – і от перед нами перли. Її роботи – це своєрідний графічний щоденник, зупинені моменти повсякденності, сповнені сакрального блиску. Майстерність художниці полягає у тому, що, намагаючись прочитати історію, відчути ауру неживих предметів, вона силою мистецтва вдихає в них життя, створює маленьке повсякденне диво. Цим дивом Олеся Джураєва ділиться із глядачем, а її роботи промовляють: прекрасне поруч, треба лиш пильно і з інтересом вдивитись у повсякденне.»
Долучитись до «Магії простих речей» можна на Богомольця, 6 від 17 лютого до 7 березня 2012

Фото с выставки

Осінній Крим знову подарував натхнення п’ятьом відомим київським художникам – О.Аполлонову, О.Придуваловій, С.Вовку, В.Призанту та А.Примаковій, які взяли участь у традиційному пленері КалитаАрт.

У жовтні давня Феодосія помалу набирає звичного вигляду. Курортний сезон закінчено, і мешканці міста прибирають торговельні намети, не чути настирливого шансону, на пляжі нечисленні туристи ловлять останні теплі дні. Життя завмирає на набережній, але природа – в силі. Ще майже немає пожовклого листя, лише «облітають» рекламні надписи та інша курортна мішура з обшарпаних будівель – колись елегантних південних вілл.

Море – головний режисер – розгортає справжні театральні вистави в атмосфері: дарує ранкові серпанки, протягом дня гонить по небу казкові декорації, раптом мінливе небо поступається, і сонце проривається крізь хмари. І море в осінніх променях виграє дивовижними кольорами…

Фото с выставки