Связь между картиной и рамой не случайна: они нуждаются друг в друге. Полотно без рамы похоже на
ограбленного и до нага роздетого человека. Смысл при этом переливается через край холста
и улетучивается с воздухом. И наоборот: рама требует вставленной в нее картины, а иначе
превращает в картину всё что обрамляет. (Хосе Ортега и Гассет, 1921)

Фев

01

У галереї «КалитаАртКлуб» відкрито виставку Анастасії Подерв’янської «СОН МЕТЕЛИКА
HETEROCERA».
Анастасія Подерв’янська народилася у Києві (1978), у відомій мистецькій родині. Закінчила Республіканську художню школу (1996), потім Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, факультет живопису, майстерня проф.М.Стороженка (2002). Живе і працює у Києві. Бере участь у виставках від 1992. Художниця відома своїми живописними роботами (монументальними і станковими), розписом меблів, живописом на склі, левкасами.
Автор присвятила виставку «Сон метелика…» своїй родині. Експозиція виставки досить камерна і складається з невеликої кількості надзвичайно естетських робіт, створених протягом 10 років – від 2002 до 2012. Це — левкаси ( «Брат і сестра», «Маруся», «Прогулянка», «Політ метелика» та ін.),
колажі у старовинних рамах ( «Букет», «Angel Gerbarium», «Переміщення») та кілька авторських ляльок у характерному вбранні поч. 20-го ст. Роботи в експозиції розташовані так, що залишають простір (буквально — на стінах) і можливість для уважного розглядання кожного зображення. А ще залишають місце для власних спогадів, роздумів глядача – вони ніби налаштовують нас на контекст того часу. Нетривалого, відносно благополучного часу перед Першою світовою. Про той недовгий час Н.Бердяєв писав, що «…то була епоха пробудження самостійної філософської думки, розквіту поезії і
загострення естетичної чутливості». Людина важлива і цікава сама по собі, важливі її думки і почуття, її ставлення до бога, пошуки сенсу життя. Художницю надихали старі світлини із сімейного альбому, тобто цілком конкретні образи минулого та позаминулого століть. В їх постатях перед камерою і поглядах в об’єктив є те, що змушує нас так уважно вдивлятися в їхні обличчя – гідність та відсутність фальшу. І хоча у звертанні до тем, пов’язаних із певними історичними епохами або подіями, завжди існує небезпека впасти в «літературщину» (а відтак – у несмак), Анастасія Подерв’янська переконливо доводить, що можна вдаватися до серйозних тем, створювати складні за технікою та глибокі речі і водночас уникати будь-якого пафосу у творах.

Фото с выставки