Связь между картиной и рамой не случайна: они нуждаются друг в друге. Полотно без рамы похоже на
ограбленного и до нага роздетого человека. Смысл при этом переливается через край холста
и улетучивается с воздухом. И наоборот: рама требует вставленной в нее картины, а иначе
превращает в картину всё что обрамляет. (Хосе Ортега и Гассет, 1921)

Шановні відвідувачі! З сьогоднішнього дня розпочинає свою роботу новий сайт галереї «КалитаАртКлуб»!

Він доступний за посиланням kalitaartclub.com, або клікніть на наш лого:



В рамках проекту «Мистецтво на папері» галерея «КалитаАртКлуб» запрошує на персональну виставку Ірини Кудрявченко «Терня туги рвійне…»* , яка відкриється 13 червня о 19.00 на Богомольця,6
Спеціальний гість – колектив фламенко ESO, учасники якого є дослідниками та виконавцями традиційного танцю андалузького фламенко в Україні. Виконавці — Світлана Ткаченко, Влад Липський, Марія Смілянська.

Ось як коментує автор свою виставку:
«Фламенко — давнє мистецтво спалювати темне». Це народне мистецтво, що так пов’язане з культом предків і є продуктом різних релігій та культур, все ж таки одночасно є відчайдушним поривом християнина до очищення.

Очищення від жалю,
Очищення від скорботи,
Очищення від терня гріху,
Очищення від брехні,
Очищення від страху.

Я бачила цей танець в Севільї в одному з місцевих циганських барів (таблао). Тоді мене наче вдарив грім, і я досі не можу оговтатись. Слово «танець» не зовсім підходить до того, що діялось на сцені. Не помічаючи яскраве вбрання та дикий ритм, я бачила людину, що підпалила себе зсередини та горіла на сцені в обіймах смутку та болю.
Мабуть, це те, що відчуває сьогодні кожний з нас в ці складні дні, і ці малюнки стали уособленням моїх особистих переживань через останні події в Україні …

Моя графічна серія – це поєднання поезії та графіки фламенко в одне ціле з метою віднайти ту грань, де мистецтво виходить за межі національної ідентичності, де немає іспанського, андалузького, українського чи російського. Там не існує хронологічної чи географічної логіки. Там існує лише людина – щаслива або пригнічена, п’яна від радощів або розчавлена горем. Тому я без вагань поєдную графіку солеарес** та поезію Івана Франка чи Іосифа Бродського.

Іспанське фламенко, замішане на тузі та любові – тузі за рідними землями, любові до життя, на постійному пошуку Бога та на своєрідному ставленні до смерті, де смерть є такою ж бажаною, як і життя. На тому ж замішані долі поетів та вірші, які я використала, як відправну точку для своїх робіт. “Коли я співаю від душі, у мене в роті присмак крові” — це слова відомої кантаори фламенко. Ця виставка – це моє канте, мій спів від душі та данина людям, осяяним Любов’ю до рідної землі.

Ірина Кудрявченко

* «Терня туги рвійне» — слова з поезії Богдана-Ігора Антонича
* * Solea або Soleares (солеа) — надзвичайно виразна форма співу та танцю фламенко, темою якого є самотність.

Фото с выставки

Виставка у Посольстві Республіки Польща.

Фото с выставки

КалитаАртКлуб запрошує на презентацію нового художнього альбому та виставки Олени Придувалової , яка відбудеться 25 квітня о 19.00 за адресою вул.Богомольця,6
«Якби про творчість Олени Придувалової було видано кілька каталогів за останні років двадцять, то, попри без сумнівну впізнаваність авторського почерку художника, йшлося б, імовірно, про дуже різні речі. Ті, кому пощастило так чи інакше спостерігати за розвитком її стилю (а стиль, за висловом Гете, – це людина), зрозуміють, про що мова. А мова про те, що Олена, як музикант-віртуоз, має абсолютний художній слух, чого, в принципі, достатньо, щоби все, що виходить з-під легкого (у пушкінському розумінні: ”и быстрой ножкой ножку бьет”) пензля автора, було красиво. І декоративно, додав би я, подумавши. …Уміння художника, доступне дуже небагатьом колегам по цеху, – естетизувати урбаністичне середовище з його подекуди майже промисловими елементами, будовами, ліхтарними стовпами, дорожньою розміткою і тому подібне – одна з дивовижних властивостей міських пейзажів Придувалової. » (Матвій Вайсберг)

Фото с выставки


Виставка Пінхаса (Павла) Фішеля
«Букет из осколков»,
присвячена пам’яти матері художника,
відкрита в галереї «КалитаАртКлуб»
з 11 квітня і триватиме до 23 квітня.
На виставці представлені рисунки, гуаші, а також нові скульптури автора.

Фото с выставки

В рамках проекту «УКРАЇНСЬКІ СУЧАСНІ ФОВІСТИ» КалитаАртКлуб запрошує на персональну виставку Мар’яна Луніва «Я…і ДОВКРУГИ: ще-не-висловлене…»

«Мистецтво боїться одного: кімнатної температури. Це світ, де ніщо не протиставляється тобі й ніщо не може стати для тебе межею. Це світ, де панує віра у не-пізнаваність дійсності, не-сформованість краси, не-окресленість усього й себе.
Для Мар’яна мистецтво – це пошук своєї власної правди, яка, вочевидь, не є абсолютним аргументом для інших, але саме така, якою він її бачить: його правда не є застиглою, вже сформованою, її сенс у ставанні, а не стані, у русі всередину через Я – до Довкруги. Це новітнє про-явлення вчорашньої й позавчорашньої очевидності; це нагода завітати туди, де його ще не було …по-справжньому; це можливість допомогти собі-учорашньому, підкорегувати непоправне минуле, завітати у ще-не-реалізоване майбутнє. Мар’ян шукає не-викінченого себе, а невловимого себе – суперечливого, незрілого у своїй зрілості, здатного розпізнати й вловити свій власний колір у нестримному палахкотінні кольорів.
Читати далі »

14 лютого у київській галереї «КалитаАртКлуб» відбудеться відкриття колективної виставки портретів та автопортретів
відомих українських митців.

В експозиції буде представлено роботи різних періодів творчості Олексія Белюсенка, Бориса Фірцака, Олени Придувалової, Матвія Вайсберга, Олексія Аполлонова та Ахри Аджинджала. Кожен із цих митців має яскравий, впізнаваний та зрілий особистий почерк, та єднає їх ідеологія покоління, що успадкувало модерністські традиції. Цим проектом вони вперше заявляють про себе саме як про творче об’єднання, в основу якого покладено й «людський фактор»: багаторічна дружба, роки навчання, спільні пленерні мандри, тож ця акція матиме й дещо інтимний характер. Окрім шести вищезгаданих митців з їх авто- та взаємними портретами на виставці можна побачити роботи О. Дяченка, В. Ананяна, І. Захарії, В. Шерешевського та інших, для яких герої проекту стали моделями.
Ініціатор виставки Олексій Белюсенко зізнається, що ідея виникла, коли він почав обживати власну майстерню: «У завалі старих робіт я знайшов чимало автопортретів і моїх портретів, подарованих колегами, написаних в різний час і зовсім різних за стилем. Деякі я оформив і розвісив. Звичайно, одразу почув закиди в нарцисизмі. Проте мені це здалося цікавим. І я подумав, що було б непогано, якби й решта художників з нашої групи пошукали щось подібне у себе — результати нашого перебування по той бік мольберта, у ролі моделі».

Фото с выставки

Галерея «КалитаАртКлуб» завершує рік живописною виставкою відомої київської художниці Катерини Косьяненко «Мої Мамаї».
Катерина Косьяненко народилася у 1978 р. у Києві. Закінчила РХСШ ім. Т. Шевченка (1996), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА, 2002). Навчалася на театрально-декораційному відділенні у видатного сценографа Д.Д.Лідера. У 2005 р. закінчила асистентуру-стажування НАОМА (живописна майстерня народного художника України, професора В. І. Гуріна). Член НСХУ (з 2002). Учасниця всеукраїнських художніх виставок (з 1999), міжнародних виставок (з 2003). Магістр живопису (2005). Працює в галузі станкового малярства, у театрі, кіно. У 2009 р. стажувалася в Cite Internationale des Arts (Париж). Член Асоціації «Україна-Франція». У 2011 р. стажувалася в Краківській академії образотворчого мистецтва ім. Я. Матейка.
Із статті мистецтвознавця Катерини Мамаєвої: «…У представленому циклі творів…Катерина, здається, з крайньою, притаманною лише дітям, сміливою наївністю звертається до традиційних, навіть утертих тем та образів, які давно стали, з одного боку, візиткою нашої нації та країни, з іншого – невід’ємною компонентою низової культури, знеціненою до шаблону. І з легкістю таланту справляється з цим майже непосильним завданням – навіть не актуалізації традиції, а поетизації того, що стало заяложеною тиражованою схемою. Художниця уважно вслуховується у відголоски минулого, потопаючі у наростаючому шумі мегаполісів. Долаючи лубочність народної картини, узагальнюючи протокольність козацького портрету, приглушуючи пишномовність барокової ікони, Катерина водночас очищує ці різні традиції від пізніх нашарувань (як ікони очищували від кіптяви) і, наповнюючи особистим переживанням, сплавляє їх кращі досягнення у кореневу систему власного мистецтва».

Фото с выставки

«КалитаАртКлуб» презентує виставку пленерного живопису «Під небом Ольштина».
Чотири відомих українських художника – Олена Придувалова, Матвій Вайсберг, Олексій Аполлонов та Олексій Белюсенко – від 20 травня до 4 червня 2013 року працювали на пленері у Польщі, насолоджуючись атмосферою старовинного міста, подорожували краєм до Великих Мазурських озер, відвідували історичні місця Вармії та Мазур, і всюди зустрічали людей — небайдужих і захоплених, гордих своєї землі. Звичайно, погляд художників на місто відрізняється від туристського сприйняття, під небом Ольштина вони побачили не лише архітектурні пам’ятники та атракції. І виставка вийшла не надто урбаністичною – про це свідчать сюжети картин — озера, парки, ольштинські качки (упізнавані навіть на кордоні!)… Це — вірна ознака того, що місто просто неможливо сприймати окремо від краю –Вармії та Мазур, ознака гармонійного поєднання міської культури з природним оточенням. Та, мабуть, найбільше враження на художників з Києва справило мінливе небо над містом, що розгортало театральні вистави угорі протягом усього перебування. Відтак – небо над Ольштином присутнє майже в кожному етюді, а влучна назва виставки об’єднала чотири різних мистецьких погляди. Сьогодні ми маємо можливість побачити лише невелику частину тих вражень, що відразу було втілено на полотні, але багато чого залишається в пам’яті і серці художників для подальшої роботи.
Пленер відбувся під патронатом Уряду самоврядування Вармінсько-Мазурського воєводства та Посольства Республіки Польща в Україні. Співорганізатором пленеру виступив Центр Освіти та Культурних ініціатив у м.Ольштин.
Інформаційний партнер — журнал «Антиквар»

Фото с выставки

В галереї «КалитаАртКлуб» відкрито виставку видатної української художниці Галини Григор’євої.
Галина Григор’єва народилася у Києві в 1933 р. Закінчила Київський державний художній інститут (1959). Педагоги з фаху – С.Григор’єв, В.Касіян. Член НСХУ (1965). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї історії Києва, Національній картинній галереї у Львові, численних приватних зібраннях в Україні та за кордоном.
Художниця належить до родини, яка дала цілу плеяду яскравих імен – художників. Це, в першу чергу, — Сергій Олексійович Григор’єв – батько, перший і головний Учитель, це – художник –«шістдесятник» Ігор Григор’єв, Майя і Галина Григор’єви. З цією мистецькою родиною пов’язані відомі імена В.Зарецького, О.Захарчука, О.Агафонова. Далі династію продовжує молодше покоління художників – Валентина Захарчук, Іван та Сергій Григор’єви, скульптор Світлана Карунська. Отже, дитинство, юність і зрілі роки художниці проходять у колі тих, для кого мистецтво становить сенс життя і єдиний можливий життєвий вибір.
У травні 2012 галерея представляла виставку Г. Григор’євої з робіт різних років, теж з «музичною» назвою – «Варіації на тему». Спеціально для цієї експозиції Галина Сергіївна підготувала нові роботи в техніці левкасу та живопису на полотні. Цікаво, що ідея нової виставки та робота над нею почалася вже одночасно з експонуванням минулої і тривала півтора року. А надихнули художницю на новий цикл акварелі 1960-х років, створені у той час, коли художнє життя Києва було відмічене небувалим піднесенням як у живописі, так і в музиці, поезії. Саме тоді заговорили про нове коло художників, т.зв. художників – «шістдесятників» — Галину Григор’єву, Анатолія Лимарєва, Григорія Гавриленка, Михаїла Вайнштейна, Зою Лерман, Акіма Левича та ін. В українській композиторській школі пролунали імена Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, Володимира Губи, Лесі Дичко. В українській літературі, поезії були Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко… До речі, у Ліни Костенко є вірш із назвою «Лейтмотив щастя». І це – ніби сказано про Галину Григор’єву та її творчість. Справді – лейтмотив( з нім. – головний, ведучий мотив) у творчості Галини Сергіївни – це лейтмотив щастя. Щастя жити, слухати музику, читати поезію, щастя бачити красу світу, яка розлита всюди і нескінченна…

Фото с выставки