26 квітня 2012 р. в галереї «КалитаАртКлуб» відкривається виставка живопису Бориса Фірцака «EMANATIO». Виставка презентує об’єднані, здається, несподіваною назвою (від лат. emanatio — витікання, випромінювання) вже відомі та нові твори художника у жанрі натюрморту. Еманація – багатозначний термін, яким послуговуються у фізиці, хімії і філософії. Випромінювання (еманація) — центральне і найбільш хвилююче поняття неоплатонізму, одна з можливих форм пояснення світового процесу. Еманація протилежна еволюції. Якщо еволюція убачає ідею досконалості в кінці процесу, то еманація, навпаки, — на початку ( теорія випромінювання Божественного світла у матеріальний світ).
Подібно до того, як сила світла зменшується відповідно віддаленню від свого джерела, так і експозиція, яка складається з робіт минулого періоду та нових творів, віддаляє глядача від містичної складової поняття еманації і народжує нові зв’язки і асоціації. Матеріальний світ буквально пронизаний еманаціями, це — перетворення абсолютного на відносне: тепло є еманація вогню, холод – снігу, аромат – квітки etc. Художник вважає, що «навіть тіні випромінюють…» У своїх вишуканих, майстерно виконаних композиціях автор уникає будь-яких натяків на «божественне» походження світла, що випромінюють предмети в його картинах. Навпаки, таке їх світіння обумовлене фізичним явищем, проте художник залишає глядачеві самому вирішити чи відповідає назві те, що він створив на полотні.

Фото с выставки

29.03. – 17.04.2012
Серія живописних робіт Лариси Пішої «Французькі таблички» має свою історію — її було розпочато 2005 року в Парижі, під час стажування у «Cité des Arts». Вивчення автором мови стало поштовхом для створення робіт із використанням французької лексики як один із засобів запам’ятовування слів… Художниця закохалася у Францію, її культуру і мову і, як наслідок, навіть у надписи цією мовою, які у Парижі всюди зустрічаються.
Якщо дослівно перекладати тексти французьких надписів, виходить досить вишукано. Той, хто знає французьку, відчує принципову відмінність їх меседжу від багатьох інформаційних надписів на пострадянському просторі. Отже, цю невеличку пластину – табличку – у певному сенсі можна розглядати як культурного агента країни, який одним із перших зустрічає своїх гостей…А в процесі вивчення мови відіграє роль своєрідного посилювача пам’яті… Лариса Піша зацікавилася саме цією стороною, і поступово серія картин, створених у техніці енкаустики, набула нових смислів. Автор розмірковує над властивостями і примхами людської пам’яті, її здатністю обирати — коли щось згасає, а дещо стає більш яскравим і ясним, про особливий картинний характер пам’яті etc.
Як відомо, вивчення іноземної мови – процес нескінчений і подовжений у часі, тому зрозуміло, що автор визначає свою виставку як проект. Отже, далі буде…

Фото с выставки

09.03 — 28.03.2012

І як це сталося? Щоб чотири художника в одній родині – Володя — батько, Неля -мама, брати – Сергій та Ілля. Чотири різних, яскравих, справжніх. Батько виховував, мати давала приклад, один з одним змагались, і якось так все і склалося. У кожного з них – свій мотив займатися мистецтвом, тому і несхожі. Володя – розмашистий монументаліст і тонкий графік, у Неллі – радісна кераміка, вона ліпить космос в чайнику і чаєм тим усіх пригощає. Сергій — чи то естонський, чи то український, чи то американський складнотворений скульптор з трудомісткої кераміки почуттів і страхів. Ілля –пронизливий і відчайдушний оповідач графічних історій, підмічених допитливим оком художника… Або все ж таки схожі… Тому що й мотив спільний – незважаючи ні на що — займатися мистецтвом.Це все одно, що дивитися на дитину і ловити в її рисах і рухах, інтонаціях і позах то батька, то мати, то залеглі риси предків, то просто диво.

Фото с выставки

17.02 – 7.03.2012

Магією простих речей заповнила Олеся Джураєва галерею «КалитаАртКлуб».
У рамках проекту «Мистецтво на папері» у двох залах галереї – кольорові гравюри на картоні та чорно-білий лінорит.
Узяті «із самого серця буденної рутини» (І.Стратійчук) старі скляні келихи, легендарний велик «Україна», стільці, музичні інструменти, поличка та вішалка у передпокої – усі вони стали натурниками для нової серії графічних робіт і персонажами історій, якими Джураєва зачаровує свого глядача. Про нові роботи художниці мистецтвознавець Іванна Стратійчук написала: «…Джураєва піднімає з пилу списані і забуті уламки буденного, сірого, які «назавжди» визнані нецікавими, обмахує їх від бруду – і от перед нами перли. Її роботи – це своєрідний графічний щоденник, зупинені моменти повсякденності, сповнені сакрального блиску. Майстерність художниці полягає у тому, що, намагаючись прочитати історію, відчути ауру неживих предметів, вона силою мистецтва вдихає в них життя, створює маленьке повсякденне диво. Цим дивом Олеся Джураєва ділиться із глядачем, а її роботи промовляють: прекрасне поруч, треба лиш пильно і з інтересом вдивитись у повсякденне.»
Долучитись до «Магії простих речей» можна на Богомольця, 6 від 17 лютого до 7 березня 2012

Фото с выставки

Осінній Крим знову подарував натхнення п’ятьом відомим київським художникам – О.Аполлонову, О.Придуваловій, С.Вовку, В.Призанту та А.Примаковій, які взяли участь у традиційному пленері КалитаАрт.

У жовтні давня Феодосія помалу набирає звичного вигляду. Курортний сезон закінчено, і мешканці міста прибирають торговельні намети, не чути настирливого шансону, на пляжі нечисленні туристи ловлять останні теплі дні. Життя завмирає на набережній, але природа – в силі. Ще майже немає пожовклого листя, лише «облітають» рекламні надписи та інша курортна мішура з обшарпаних будівель – колись елегантних південних вілл.

Море – головний режисер – розгортає справжні театральні вистави в атмосфері: дарує ранкові серпанки, протягом дня гонить по небу казкові декорації, раптом мінливе небо поступається, і сонце проривається крізь хмари. І море в осінніх променях виграє дивовижними кольорами…

Фото с выставки

Виставка презентує відроджене для сучасної Украіни ім’я визнаного майстра акварелі і понад 40 творів із колекції родини художника.

Роботи Г.А.Сокиринського (1900-1974) належать до золотого фонду украінської акварелі. Один із найстаріших майстрів акварельного живопису прожив життя, не багате на зовні яскраві події, але сповнене глибоко поетичного і тонкого живописного бачення світу, яке не залишало митця упродовж всього життєвого і творчого шляху, де б він не перебував – у рідній Білоусівці на Вінниччині, у Криму, далеких Бухарі та Самарканді, на Ризькому узбережжі або у Києві, де провів майже все своє свідоме життя. Мабуть, саме про таку скромну і віддану справі людину у В.Симоненка є рядки: «…зачарований світом, натхненно і мудро творив…». Зачарований світом художник залишив нескінченний ліричний щоденник, присвячений не тільки тому, що він зображував, але й йому самому. Творчий доробок Г.Сокиринського наочно демонструє, як його художня мова збагачується новими засобами, стає гнучкою і вільною, здатною передати не лише форми, а й живий подих природи та тонкі нюанси збуджуваних нею почуттів. Експозиція виставки складається переважно з робіт 50-60-х років – періоду , який сам художник вважав переламним у своїй творчості. Це – великі цикли акварелей, написаних у результаті подорожей до Криму у 50-х та до Узбекістану і Прибалтики у 60-ті роки, коли його творчість досягла повного розквіту. У багатьох сенсах те, що зроблено у цих поїздках, – підсумок всього попереднього шляху художника. Гострота вражень від незнайомих місць, незвичної природи і чудових пам’ятників старовини не зникає весь час, поки художник подорожує по містах Середньої Азії та краін Балтії. Композиційні і колористичні рішення його акварелей і рисунків – від прагнення зберегти неповторну красу того, що відкривалося йому у поїздках, передати захоплення цією красою. Про золотий фонд украінської акварелі і майстрів цієї складної техніки живопису влучно сказав мистецтвознавець О. Титаренко : «…справжня акварель – ковток повітря. Ніяких мудрувань – життя a la prima».

Фото с выставки

КалитаАртКлуб у проекті «Мистецтво на папері» презентує нову виставку – живопис заслуженого художника України Марти Базак.

Серія вишуканих натюрмортів має назву «Тихі розмови». Як розповіла сама пані Марта, усе почалося з крейдованого паперу. А саме від того, що художниця відкрила для себе його властивості, які стали поштовхом для написання цілої низки творів alla prima. І використовувала для цього не звичну акварель або гуаш, а олійні фарби та акрил.

Такий різновид техніки олійного живопису дозволяє виконати картину за один сеанс на відміну від традиційного способу, коли художник накладає фарбу шар за шаром. Прискорений спосіб має як свої переваги, так і недоліки – легко зіпсувати, майже неможливо виправити. Та в роботах Марти Базак є головна передумова живопису alla prima – впевненість, розкутість майстрині та її досвід поводження з фарбами. ЇЇ спонтанний живопис – іноді пастозною фарбою, з рельєфною фактурою, а іноді прозорий і майже акварельний, з розмитими контурами — не «впадає в око» відразу яскравими кольорами. Тонка палітра художниці відкривається поволі у «тихих розмовах» з глядачем. Багаті відтінками сірого, попелястого, охристого, композиційно досконалі роботи свідчать про талант будувати складну гаму мінімальними засобами. Предметний світ, який мовчазно вишикується перед нами, і є змістом висловлення картини, яке можна розглядати як алегорію тиші, самотності, спокою. Марта Базак підкреслює характерні частини цього світу, а другорядні просто випускає, адже картина – дещо інше, ніж просто відображення або копіювання дійсності. Врешті, живопис – це настрій, бажання творити, ясне уявлення про картину, її концепцію.

Живопис на папері Марти Базак — це і образо-творча робота, і процес утворення простору, який несподівано виходить за межі площини картини – експозиція виставки сповнена повітря і світла. За «Тихими розмовами» з Мартою Базак і думається, і дихається легко.

Фото с выставки

У рамках проекту «Мистецтво на папері» КалитаАртКлуб пропонує «Маленькі шедеври» великого майстра.

С.О,Григор’єв (1910-1988) — академік, народний художник, лауреат — отримав визнанния і здобув славу справжнього метра живопису і рисунку за життя. Його великі в усіх сенсах полотна зберігаються у Національному художньому музеї України, у Державній Третьяковській галереї, у багатьох музеях та приватних зібраннях України та світу.

Сергій Олексійович залишив багато учнів, створив цілу художню школу — майже 30 років вів жанрову майстерню і 5 років очолював Київський художній інститут.

У жовтні 2010р. до 100-річчя від дня народження майстра у НХМУ, в якому зберігається понад 100 творів Григор’єва, з успіхом пройшла ювілейна ретроспективна виставка, яка продемонструвала різні періоди та грані творчості художника.

На відміну від ювілейної, виставка у КалитаАртКлубі спрямована на розкриття іншого С.Григор’єва, зовсім не офіційного і відомого усім художника. Презентовані роботи — із сімейного зібрання. Вони дають можливість зазирнути на творчу «кухню», простежити, як виникали задуми майстра, на чому зупинялась його увага. Експозиція складається з рисунків, пейзажних етюдів, портретів близьких йому людей. У «Маленьких шедеврах» — маленькі сюжети з життя, незначні події: за книжкою, на пляжі… Такі роботи, за висловом І.Горбачової, «промовляють тихим голосом». Пейзажні етюди — як перевірка своїх сил, фіксація моменту, який зацікавив художника, часто — прямий матеріал для майбутніх робіт.

Із руху та перехрещення ліній народжуються мінливі образи: дерева у процесі росту, вода у безперервній течії, де колір та матеріальність предметів немов розчинюються у пустотах і замовчуваннях на папері.

Рисунку С.Григор’єва притаманний персональний почерк художника з його індивідуальною фактурою, оригінальною і неповторною. Він може бути незавершений, і навіть у цій незакінченності закладена його чарівність…

Фото с выставки

Від 9.09.2011 до 21.09.2011 в галереї «КалитаАртКлуб» працює виставка кераміки Ольги Рапай «Кольорові ярмарки».

Традиційно кінець літа-початок осені – це час проведення ярмарків, які завжди були не тільки місцем купівлі-продажу, а й справжнім народним святом. Недарма ярмарок викликає асоціації з карнавалом, театралізованим дійством, атракціонами, особливою піднесеною атмосферою.

У перші поки що теплі осінні дні «Кольорові ярмарки» Ольги Рапай демонструють роботи з кераміки – матеріалу, безпосередньо пов’язаного з теплом. Це тепло – не тільки енергія вогню, яку кераміка буквально вбирає під час випалу, а й тепло рук Майстра, адже кожна річ виліплена руками Ольги Перецівни.

За освітою Ольга Рапай не кераміст. Закінчила факультет скульптури Київського художнього інституту, працювала скульптором-фарфористом на Киїському керамічно-художньому заводі. Та зустріч з керамікою визначила подальше творче життя. Кераміка вабила як невичерпний матеріал для скульптури, та хіба можна було обминути вази, настінні тарелі, рельєфи…Усе це — як і годиться на ярмарку — присутнє в експозиції виставки разом із скульптурними персонажами, виконаними в теракоті, поливній кераміці, шамоті. Купці і музиканти, блазні, ворожки, пересічні відвідувачі ярмарку – безліч характерів, надзвичайно виразних і впізнаваних.

Виставку організовано за сприяння та всебічної підтримки Центру юдаїки НаУКМА та Катерини Рапай.

Фото с выставки

«Без сумніву, філософи мають рацію, стверджуючи, що поняття великого і малого суть поняття відносні», — зазначив Дж.Свіфт у романі «Подорожі Гуллівера». Колись скромний побутовий (або малий) жанр живопису натюрморт, який виник свого часу із натуралізму, в період повної перемоги зображувальних тенденцій, поступово прийшов до пере-створення дійсності, до деформації і став, за висловом Б.Віппера, синонімом живопису, перетворився на особливе художнє світорозуміння.
Речі стали найважливішою темою і художнім знаряддям новітніх течій у мистецтві. Згодом кубізм, футуризм, супрематизм замінили зображення речей на так званий «речовинний, матеріальний живопис», використовуючи для цього колір як головний засіб вираження. Це – своєрідна агресія кольором, визволення кольору з-під влади «школи».
Теоретики часто намагалися пояснити диво живопису «школою», тобто сумою складних послідовних дій та вже розроблених заходів. Але ніяка школа – сама по собі ще не життя. І якою б суворою і навіть примусовою не була «школа», живе диво образотворчого мистецтва дихає, де хоче. Усе, що робить живопис живим та виразним, має незгладимий відбиток руки, а точніше – душі художника і містить увесь чуттєвий досвід особистості майстра.
Отже, коли більш як 100 років тому засилля «школи» викликало відповідну реакцію, художники-фовісти почали спрощувати процес живописання, скорочувати кількість шарів та ступенів цього процесу, аж доки не дійшли мінімалізму, дозволеного у живописі.
Вони «дикі» (з франц. – fauve – дикий) лише на полотні, картоні або папері.
Відомі українські художники, представлені в експозиції, — Ганна Файнерман, Олена Придувалова, Давід Шарашидзе, Петро Лебединець, Олексій Аполлонов та інші – мають чудову школу майстерності. Проте не намагаються в очах глядача надати своїм роботам багатоскладності… В їх картинах видно практично усю художню кухню: ось полотно, часом із залишками не зафарбованої площини, як у Аполлонова. Можна простежити, як рухається пезль, залишаючи кольорові плями та лінії. Здається, техніка зрозуміла, а як із цього виходить картина, як з’являється гармонія і глибина, незрозуміло.
Звичайно, в сучасному українському мистецтві є багато художників, які працюють із «чистими» кольорами. Організатори виставки не претендують на повний репрезентативний перелік імен. Просто лише деякі з них залишаються у великому «малому» жанрі натюрморту. І лише декому з них вдається зберегти ту свіжість, радість і простоту, які були властиві фовістам з самого початку і сьогодні.

Фото с выставки